Сковорода в Іванівці



Зачарований природою казкової Іванівки, Григорій Сковорода проживає тут, в садибі свого друга А. І. Ковалівського восени 1790 р., а також з квітня по серпень 1794 р., тобто до кінця свого життя. Звідси він шле два листи до свого улюбленця Михайла Ковалинського в Петербург (26 вересня 1790 р. та 2 квітня 1794 р.).

В першому з них він пише:

„Нынѣ скитаюся у моего Андрея Ивановича Ковалевского. Имам моему монашеству полное упокоеніе, лучше Бурлука. Земелька его есть нагорняя. Лѣсами, садами, источниками распещренна. На таком мѣстѣ я родился возлѣ Лубен. Но ничего мнѣ не нужно, как спокойна келія, да наслаждаюся моею невѣстою оною: „Сію возлюбих от юности моея…” О сладчайшій органе! Едине голубице моя, Бібліе!”

З господарем маєтку Андрієм Ковалівським мислитель імовірно був знайомий вже до 1772 р. Саме тоді написано діалог „Бесіда 1-я, нареченная Observatorium (Сіон)” зі словами „Першому й останньому другові моєму Андрію Івановичу Ковалевському віце-губернаторові витвір власної душі присвячую і дарую. Григорій Сковорода, син Сави”. В устах Сковороди такі слова були дуже високою оцінкою, але сама присвята, можливо, складена пізніше.

Можливо, він працював тут над доробкою своїх останніх творів, особливо діалогу "Потоп зміін", закінченого 1791 р. В першому зі згаданих листів письменник подає список своїх творів та вміщує латинський вірш „Молитва до Бога за місто Харків”, де провіщає столиці Слобожанщини велике майбутнє. В другому згадує про доробку своїх творів „Жена Лотова” і „Наркісс”.

А. І. Ковалівський відзначався лютим норовом, а його дружина Варвара Яківна, за свідченням родича Ковалівських Н. С. Мягкого, була жінкою розумною і благочестивою, користувалася повагою філософа. Благотворного впливу Сковороди зазнали майбутній засновник Харківського університету В. Н. Каразін (син В. Я. Ковалівської від першого шлюбу), активні учасники заснування університету Петро Іванович та Петро Андрієвич Ковалівські (відповідно брат і син А. І. Ковалівського).

9 листопада (за ст. ст. 29 жовтня) 1794 р. Г. С. Сковорода помер в своїй затишній кімнаті в будинку Ковалівських. Перед смертю він, за легендою, викопав сам собі могилу під віковим дубом, в тіні якого любив працювати і відпочивати. В дійсності могила знаходилася, за свідченням Ковалинського, значно вище, біля гаю і току (біля сучасної клумби-півмісяця).

1814 р. на вимогу марновірної хазяйки садиби (ймовірно, дружини П. І. Ковалівського) могила мислителя була перенесена за яр, за межі парку, до саду священика (біля родинної каплиці Ковалівських). Фактично над нею було вчинено обряд „знешкодження заложного мерця”, адже Григорій Савич перед смертю не сповідався, що було прийнято в його часи. Не дивлячись на неоднозначне ставлення власників саду і господарів маєтку до могили народного мудреця, прості селяни Пан-Іванівки завжди зберігали про нього шанобливу пам’ять.


Печатка